Н
П
У
Кафедра цивільного захисту населення та безпеки життєдіяльності
Головна
ПАРЛАМЕНТСЬКІ СЛУХАННЯ «ПРАВА ДИТИНИ В УКРАЇНІ: ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ, ДОТРИМАННЯ, ЗАХИСТ»
- Деталі
- Категорія: Головна
- Опубліковано: Четвер, 27 жовтня 2016, 12:19
- Автор: Тетяна Постолатій
- Перегляди: 5506
Голова парламентського Комітету з питань сім'ї, молодіжної політики, спорту та туризму Артур Палатний виступив із доповіддю.
Відзначено, що у грудні 2010 року Верховна Рада України вже розглядала питання забезпечення дотримання прав дитини в Україні. Були обговорені різні аспекти проблем дитини, лунали цікаві, інноваційні пропозиції. Постановою Верховної Ради України було затверджено Рекомендації парламентських слухань. В нашій країні посилюються негативні тенденції в сфері забезпечення та захисту прав дітей, оскільки питання захисту прав дітей відходять на другий план у діяльності органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування.
У зв’язку з цим, органи державної влади вживають певних заходів щодо захисту прав дитини, насамперед, на законодавчому рівні. У 2009 році було прийнято Закон України про Загальнодержавну програму „Національний план дій щодо реалізації Конвенції ООН про права дитини” на період до 2016 року”, дія якого закінчується в цьому році. Водночас, реалізація програми останніми роками була ускладнена через постійні запізнення із затвердженням щорічних планів заходів щодо виконання програми.
На сьогодні ухвалено низку Законів України щодо захисту прав дітей, що, зокрема:
спрощують реєстрацію дітей як внутрішньо переміщених осіб,
забезпечують оздоровлення та відпочинок дітей учасників АТО та дітей, зареєстрованих як внутрішньо переміщені особи, за рахунок бюджетних коштів,
передбачають надання таким дітям державної цільової підтримки для здобуття професійно-технічної та вищої освіти;
звільняють дітей від плати за навчання у дитячо-юнацьких спортивних школах.
Водночас, реалізація деяких з цих норм гальмується через затримку з ухваленням відповідних підзаконних актів.
У 2015-2016 роках у межах програми реформування соціальної сфери України відбулося скорочення соціальних програм щодо підтримки дітей. Зокрема:
припинено фінансування санаторно-курортного лікування, оздоровлення та відпочинку дітей, дитячо-юнацьких спортивних шкіл за рахунок Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності;
багатодітні сім'ї, дитячі будинки сімейного типу позбавлені пільг на оплату житлово-комунальних послуг;
діти-сироти, діти, позбавлені батьківського піклування, втратили право на вступ поза конкурсом до вищих навчальних закладів;
скасовано безкоштовне харчування учнів 1-4 класів загальноосвітніх навчальних закладів.
Проблемою є скорочення підтримки малозабезпечених сімей, вона стимулює батьків віддавати дітей до інтернатних закладів, які повністю утримуються за рахунок бюджетних коштів. За даними Рахункової палати, видатки у 2014 році на одного вихованця школи-інтернату для дітей-сиріт коливалися від 60 тисяч до 378 тисяч гривень. Тому якщо навіть частка дітей, на підтримці яких сьогодні економить держава, опиниться в інтернатах, вся економія зведеться нанівець. Проте, на жаль, ні Міністерство соціальної політики, ні Міністерство фінансів не звертає на це увагу, і в урядових матеріалах цій проблемі не приділено жодної уваги.
Критична ситуація склалася із забезпеченням права дитини на охорону здоров’я. Фактично зірвана вакцинація дітей. За даними минулого року, лише чверть дітей віком до одного року охоплена щепленнями від кашлюку, дифтерії та правця. Водночас, у медичних закладах відсутні вакцини від сказу та правцю. Нещодавно заради порятунку дитини благодійники були вимушені контрабандою доставляти з Мінська вакцину від правцю. Така ситуація продовжується вже два роки. Маємо стійку тенденцію погіршення здоров’я дітей. За останні п’ять років відбулося значне зростання поширеності захворювань, які призводять до формування інвалідності. І в цих складних умовах маємо руйнування системи надання медичної допомоги дітям. Відтепер саме за рахунок коштів з місцевих бюджетів має фінансуватися санаторно-курортне лікування та оздоровлення дітей, професійно-технічна освіта, дитячо-юнацький спорт. Більш того, проектом Закону про Державний бюджет на 2017 рік та пов’язаними з ними законопроектами пропонується передати на фінансування з місцевих бюджетів протитуберкульозні та дитячі санаторії. Також саме за рахунок коштів місцевих бюджетів пропонується забезпечувати фінансування пільг дітям-інвалідам, багатодітним сім’ям, дитячим будинкам сімейного типу. Проте, по-перше, далеко не всі місцеві бюджети мають відповідний фінансовий ресурс. По-друге, жодним нормативно-правовим документом не визначено обов’язок місцевих рад фінансувати дитячі програми у необхідному обсязі.
Учасники парламентських слухань зазначили, зокрема, що в Україні посилюються негативні тенденції в сфері забезпечення та захисту прав дітей.
25 років тому Україна взяла на себе зобов’язання щодо дотримання, забезпечення та захисту прав дитини, підписавши Конвенцію ООН про права дитини, яка ратифікована Верховною Радою України 27 лютого 1991 року та набула чинності 27 вересня 1991 року.
У 2011 році відбувся звіт України в Комітеті ООН з прав дитини про діяльність з виконання Конвенції ООН про права дитини. Затверджено Рекомендації щодо подальшої роботи з цих питань, які виконані лише частково. Водночас, слід зауважити, що проблеми, які п’ять років тому здавалися дуже серйозними, сьогодні відійшли на другий план.
Значна частина нових викликів у забезпеченні прав дітей, які становлять п’яту частину українського соціуму, породжена російською військовою агресією та глибокою соціально-політичною кризою України. Очевидним і закономірним наслідком цих процесів є погіршення соціального становища дітей. Водночас, ні Стратегія сталого розвитку "Україна - 2020", ні Програма діяльності Кабінету Міністрів України не містять завдань з питань дотримання та захисту прав дитини. Тема соціального, медичного, правового захисту дітей в діях центральних та місцевих органів виконавчої влади набула всіх ознак другорядності та свідчить про накопичення негативних тенденцій в сфері захисту прав дитини.
Органи державної влади вживають певних заходів щодо захисту прав дитини. Позитивним кроком у цьому напрямі стало ухвалення у 2009 році Закону України „Про Загальнодержавну програму „Національний план дій щодо реалізації Конвенції ООН про права дитини” на період до 2016 року”. Водночас, реалізація Закону у 2014-2016 роках була ускладнена через постійні запізнення із затвердженням щорічних планів заходів щодо його виконання.
У 2015-2016 роках у межах програми реформування соціальної сфери України відбулося скорочення соціальних програм щодо підтримки дітей. Припинено фінансування фахівців із соціальної роботи, які працювали на попередження соціального сирітства у громадах за рахунок державних дотацій місцевим бюджетам. Також припинено фінансування санаторно-курортного лікування, оздоровлення та відпочинку дітей, дитячо-юнацьких спортивних шкіл за рахунок Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності; багатодітні сім'ї, дитячі будинки сімейного типу позбавлені пільг на оплату житлово-комунальних послуг, діти-сироти, діти, позбавлені батьківського піклування, втратили право на вступ поза конкурсом до вищих навчальних закладів; скасовано безкоштовне харчування учнів 1-4 класів загальноосвітніх навчальних закладів.
Особливе занепокоєння учасників парламентських слухань викликала ситуація із забезпеченням права дітей на охорону здоров’я.
Останнім часом в Україні спостерігається критично низький рівень охоплення дитячого населення профілактичними щепленнями. Реальною стала загроза виникнення інфекцій, захворюваність на які була зведена до поодиноких випадків (дифтерія, правець тощо) та стосовно яких було вжито значних зусиль з метою їх елімінації (кір, поліомієліт).
Міністерством охорони здоров’я України не забезпечено передбачені законодавством заходи з доступності дітей до медичної допомоги, їх фінансування. Державні закупівлі ліків, обладнання, витратних матеріалів проводяться із значною затримкою.
Суттєво послаблена увага держави до захисту прав дітей-сиріт, дітей, позбавлених батьківського піклування, дітей, які постраждали внаслідок воєнних дій та збройних конфліктів, дітей, які перебувають у складних життєвих обставинах, дітей, які зареєстровані як внутрішньо переміщені особи.
Два роки поспіль відбувається зменшення кількості дітей, які були усиновлені або влаштовані в сім’ї громадян України.
Очевидним і закономірним наслідком військових дій є погіршення стану дітей. Спеціальних програм щодо захисту дітей, які проживають у зоні проведення антитерористичної операції, не розроблено, військово-цивільні адміністрації не мають спеціальних повноважень та кадрового забезпечення для здійснення ефективних заходів із захисту дітей від наслідків збройного конфлікту. В Україні відсутні офіційні дані про дітей, які загинули в результаті збройного конфлікту, або були поранені. Не визначено міру покарання за вчинення кримінального злочину щодо вербування, втягування та рекрутування дітей у військові дії.
У січні 2016 року до законодавства введено поняття «дитина, яка постраждала внаслідок воєнних дій та збройних конфліктів». Водночас, досі підзаконними нормативно-правовими актами не визначено порядку надання дитині зазначеного статусу та відповідні дії державних органів щодо підтримки зазначеної категорії дітей.
У цих складних умовах послаблюється система державних та комунальних органів, до компетенції яких належить захист прав дітей та соціальний супровід сімей з дітьми. Низький рівень укомплектованості кадрами служб у справах дітей та центрів соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді загрожує втратою їх дієздатності та ставить під сумнів здатність забезпечувати реалізацію державної політики в цій сфері, надавати відповідні соціальні послуги, у тому числі забезпечувати соціальним супроводом дітей, які перебувають у складних життєвих обставинах.
Понад 150 тисяч дітей проживають у новостворених об’єднаних громадах. Логіка процесів децентралізації влади та її складової – децентралізації соціальних послуг - передбачає те, що соціальні послуги мають бути не тільки відновленими, удосконаленими в нових умовах, але й максимально наближеними до дітей та сімей. Центральні органи виконавчої влади не надали жодних рекомендацій щодо виконання об’єднаною територіальною громадою функцій органу опіки та піклування, повноважень з питань профілактики соціального сирітства, насильства над жінками та дітьми. Об’єднані територіальні громади не наділені і не виконують функцій, які передбачені законодавством України та її міжнародними зобов’язаннями.
На сьогоднішній день виникла необхідність у комплексному підході до унормування питання захисту прав дітей при розгляді судами спорів, які стосуються прав та інтересів дитини. Існує нагальна потреба у внесенні змін до Сімейного кодексу України, Цивільного кодексу України та Цивільного процесуального кодексу України, оскільки суди розглядають справи про позбавлення батьківських прав, усиновлення, стягнення аліментів з порушенням строків їх розгляду. Крім того, складається негативна ситуація щодо нагляду за дотриманням прав дитини, надання правової допомоги дітям при зловживанні батьками, чи особами, які їх замінюють, своїми правами щодо представлення інтересів дитини у правовідносинах з третіми особами. У цьому контексті звертає на себе увагу негативна ситуація з дотриманням прав дитини на житло, особливо при відчуженні житла, частка у якому належить дитині на праві власності.
В умовах, коли набрали зміни до Конституції України у частині правосуддя, а відтак, змінилися повноваження органів прокуратури, постає вимога щодо підвищення ролі системи державних і комунальних органів, розширення їх компетенції у сфері захисту прав дітей та соціального супроводу сімей з дітьми.
В дебатах парламентських слухань брала участь Голова Всеукраїнсьного громадського дитячого руху «Школа безпеки» Алла Олегівна Негрієнко, яка входить до Організаційного комітету Всеукраїнської науково-практичної конференції «Проблеми цивільного захисту населення та безпеки життєдіяльності», яка проводиться кафедрою цивільного захисту населення та безпеки життєдіяльності Національного педагогічного університету Імені М.П. Драгоманова. А.О. Негрієнко присвятила свою доповідь формуванню у дітей та молоді культури безпечної життєдіяльності, пропаганді безпечного способу життя, практичній підготовці до дій у надзвичайних ситуаціях.
Парламентськими слуханнями відзначено, що ситуація, яка склалася в державі в цей час, потребує визнання державної політики щодо захисту прав дітей однією з пріоритетних складових комплексної державної політики, об’єднання зусиль органів державної влади, органів місцевого самоврядування, інститутів громадянського суспільства навколо забезпечення сталого розвитку дітей, дотримання Конвенції ООН про права дітей.
